Творчі роботи учнів

Творча робота

            Дитяча самотність – найстрашніша самотність( за романом       Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»)

Дитина одна в світі бути не може.

Так треба, щоб хтось її прихистив.

Напевне ніхто їй вже не поможе…

І батька немає, щоб захистив.

Дитинство пропало… одразу буденність

Нема того світу, що складений з мрій,

В майбутньому також якась є непевність…

Є тільки життя і нечесний з ним бій.

Була одна жінка. Блукала по світу,

Шукала вона собі краще життя,

А ще у неї під серденьком світлим

Лежало маленьке, спокійне дитя.

Знайшла вона дім і в нім народила

Спокійного хлопчика, кровинку її,

Та доля цю жінку безжалісно вбила,

Мале залишилось одне на Землі.

Він далі потрапив в будинок для бідних.

Він зрозумів, що доля тяжка,

А поруч немає нікого із рідних,

На серці тягар. Ця наша важка…

Там хлопці росли хирляві, маленькі,

Вічно голодні і завжди смутні.

Руки були в них худі і куценькі,

Проте всі труди. Були робітні…

До речі, ім’я в нашого хлопця цікаве,

Олівер Твіст (так Бамбл хотів)

Життя було в нього зовсім без забави,

Тихенько в куточку про ласку він мрів.

У дев’ять вже років його забирають

У дім робітничий. Це «рай» на Землі.

Такі самі діти там просто страждають.

Вони якісь дивні, якісь всі чудні…

Жорстоке життя вирувало повсюди.

Там в карцер саджали просто за «ще»…

Коли в той же час такі самі люди

Носом крутили перед м’ясним філе.

В горлянки собі запихали індичку,

Носили костюми дорожчі за «дім»,

Кидали собаці недоїдки звично,

Жалілись на гроші, що мало їм всім…

А далі порадити Твіста хотіли.

Він, бачте, життю цих потвор заважав.

Вони це зробити легко зуміли.

Його злий трунар в науку забрав.

У другій частині хлопчик тікає,

Одержує нові уроки життя.

Він ще маленький, а вже стільки знає

Тікає у Лондон. Це й мрія уся…

Там Олівер Твіст знайшов ніби друзів:

Вони кримінальники, злодії всі

І він ховає себе від спокуси,

Не хоче він бути у такій от «сім’ї».

Вони намагаються змусити красти,

Лиш Ненсі тепер захищає його.

Не хоче обличчям до бруду він впасти,

Не бруднить чорнилом він серця свого…

А далі хлопчина зустрів серед шляху

Чоловіка одного, який «серце мав».

Це був Браунлоу, старий добряга,

                                                        Він батька Олівера добре знав.

Цей Браунлоу дав хлопцю опіку,

Став батьком для нього і другом він став

Олівер вдячний був йому довіку,

Нарешті сім’ю «із мрії» він мав.

Самотність – найстрашніше в світі!

Дитині потрібна хоч крапля тепла.

І як взагалі можуть жити діти,

Коли нікого з батьків нема?

Коли ховаєшся в закутку темнім,

І розумієш, що ти просто один…

Серце огортається болем ревним

І не сховатись ніяк від біди…

                                                                           Учениця 10 класу

Макаренко Яніна

                                 Творча робота                            Неоднозначність образу Гобсека «філософа» і «скнари»

                   (за повістю О.Бальзака «Гобсек»)

                                             

Оноре де Бальзак – це визначна людина,

Усі його творіння полонили світ.

Він відобразив різні покоління

Показуючи нам людей із роду в рід.

Він перший із письменників, який

Розкрив нам суть реалістичного роману,

Показуючи нам потік стрімкий,

Змальовуючи все і зовсім без обману.

«Гобсек» - це твір Бальзака, це його душа…

Я зрозуміла це, коли вже прочитала,

А ще я зрозуміла, що людина зла

Простої лиш підтримки не приймала.

Гобсек був лихварем і знався в своїй справі.

Він дуже фанатів, від того, що робив.

Він височів на переможній лаві,

І дуже свої грошики любив.

Гобсекове життя було нудним до болю.

Весь день розписаний і далі якісь плани.

Його життя забрало його ж волю

І як він не виказував всі рани?

Гобсек був найпідлішим аферистом

Але в житті перемагає лиш сильніший,

Який у справах з рідним був атеїстом,

Який не кращий, але і не найгірший.

Не можу зараз просто я сказати,

Що цей Гобсек настільки вже поганий.

Ні, він просто прагнув деякої влади,

За те серед людей був знаний.

Кінець у творі був таки сумним,



Ненависть автора була дуже помітна,

Гобсек помер, залишившись ні з чим,

І ось така буває доля непривітна.

Але чи можемо сказати ми,

Що саме доля все життя зламала?

Не бачу зовсім я її вини,

Лиш влада золотом все зруйнувала.

Учениця 10 класу

Кожевнікова Марина

Работа участницы

IX Международного литературно-художественного конкурса

для детей и юношества

«Гренадёры, вперёд»!

(номинация «Письмо с фронта»)

Уманец Татьяны

ученицы 11 класса

Днепровской ЗОШ

                                                               

Здравствуй, родная!

После боя недолгое затишье, и я решил написать тебе.

   Затихла канонада, воздух не разрывают звуки снарядов, не кричат зловеще вороны. Тишина…Тишина такая, что слышно, как устало посапывают солдаты. Рядом со мною спит Степка. Смотрю на него, совсем как наш Николаша. Ему бы еще голубей с парнями гонять, а он уже солдат.

Солнце щекочет его своими лучами по лицу, и оно расплывается в улыбке. Что ему снится Может, он бежит по полю зрелой пшеницы, несёт отцу обед, приготовленный заботливыми руками мамы  А может, ловит руками рыбу в реке, в которой так любил купаться Нет, наверное,ему снится Вера, девушка, которой он сказал первое в своей жизни люблю, и она пообещала ждать и любить. Кто знает…

Смотрю на него и не верю, что этот мальчик сегодня в бою, в котором мы потеряли много своих друзей, был настоящим мужчиной, с которым не страшно и в огонь, и в воду. Он бежал впереди гордый тем, что ему доверили защищать Родину. Пули свистели над головой, падали рядом окровавленные тела друзей. Ничто не могло испугать его. На своих хрупких плечах он вытащил из-под обстрела Иваныча, который неустанно твердил ему: «Брось меня все равно это конец! Нет, мы еще повоюем»,- отвечал он, и глаза его горели желанием давить гадов.

«Ну что, сынки, пора,»- сказал командир. И вот уже стоит мой Степка - солдат, готовый прошагать не одну сотню километров по дорогам войны. И спрячет он свои детские мечты глубоко в сердце, крепко сожмет в руке автомат и смело шагнет вперёд, потому что за спиной у него сотни ребят, матерей, любимых, которые с надеждой и тревогой смотрят ему вслед и верят, что победа будет за нами.

Вот и все, родная. Буду заканчивать. За меня не переживай, все будет хорошо, ведь с такими, как Степка, воевать можно!  

                                                                                                                     Твой Иван